28 вересня на вулицях Києва з’явилися оголошення: «Усі євреї міста Києва і його околиць повинні з’явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на ріг Мельникової і Докторівської вулиць (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну». 29-30 вересня 1941 року в окупованому Києві нацисти вперше масово розстріляли беззбройне цивільне населення.
Трагедія у Бабиному Яру — один із найжахливіших символів Голокосту. Вона, поряд із нацистським «табором смерті» Освенцимом, стала символом масового знищення євреїв у Східній Європі та прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі ідеології.
Формальним приводом для розстрілів була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинуло чимало німецьких солдатів та офіцерів. Місцем масових розстрілів обрали Бабин Яр — балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри (її ще називають Дорогою смерті). Подекуди вона сягала 50-метрової глибини. Наприкінці її влаштували ворота. За них пропускали групами по 30-40 людей. Попередньо жертв примушували роздягатися, відбирали особисті речі. Поліцаї дубинками гнали людей до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники.
Тіла розстріляних скочувалися по на дно балки. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею. З 29 вересня по 11 жовтня 1941 року вбили майже все єврейське населення міста, а це понад 50 тисяч чоловіків, жінок та дітей. Тільки у перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом — ще близько 17 тисяч осіб.
За роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, загинуло від 100 до 150 тисяч людей: євреїв, ромів, радянських військовополонених, учасників українського руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від нацистів у 1943 році.
Після завершення Другої світової в Радянському Союзі не говорили про події у Бабиному Яру. Одними з перших цю тему порушили письменники Віктор Некрасов та Анатолій Кузнецов. Український дисидент Іван Дзюба 29 вересня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії та назвав Бабин Яр «спільною трагедією єврейського та українського народів». Бабин Яр поряд із Освенцимом став символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі ідеології.
