18 травня – трагічна дата в історії кримськотатарського народу та всієї України. У цей день у 1944 році радянський режим розпочав насильницьку депортацію кримських татар із їхньої історичної батьківщини — Криму. За кілька днів понад 180 тисяч людей були вивезені в товарних вагонах до Середньої Азії, Сибіру та інших далеких регіонів СРСР. Сотні померли дорогою, тисячі не витримали умов вигнання.
Цей злочин був не лише актом масового насильства, а й спробою стерти національну ідентичність цілого народу. Заборонялося вживати слово “кримські татари”, було знищено багато культурних пам’яток, закрито школи та мечеті. Десятиліттями депортовані жили без права повернення, під суворим наглядом, позбавлені елементарних прав.
Та попри все, кримськотатарський народ не зламався. Вони зберегли свою мову, віру, культуру та історичну пам’ять. Завдяки незламній волі та боротьбі за справедливість, наприкінці 1980-х років почалося масове повернення на батьківщину.
Сьогодні ми вшановуємо жертв цієї трагедії, згадуємо їхній біль і втрати. Пам’ять про депортацію — це нагадування про те, до чого призводять тоталітаризм, ксенофобія та нехтування правами людини. І саме тому обов’язок нашого суспільства — не допустити повторення подібного, захищати права всіх народів та будувати Україну, у якій кожен може вільно жити на своїй землі.
До цієї дати вчителька історії Ольга Михайлик провела тематичне заняття в 10 ЕПМ, де разом із учнями та ученицями обговорила трагічну історію кримськотатарського народу.
