10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі у віці 47-и років пішов з життя Тарас Григорович Шевченко, ідеолог та символ української національної ідеї, творчість якого заклала основи сучасної української літератури. Його тимчасово поховали на місцевому Смоленському кладовищі, а через два місяці на виконання волі Шевченка його останки перепоховали на Чернечій горі під Каневом.
Як згадували потому сучасники, майже всю ніч з 9 на 10 березня Шевченко сидів у ліжку, спершись на нього руками: сильний біль у грудях не давав йому лягти. Він то запалював, то гасив свічку, але до людей, які були внизу (Саєнка та Єфимова) не звертався, не хотів їх турбувати. О п’ятій годині ранку він попросив чаю, Єфимов поставив самовар, і Саєнко поніс йому склянку чаю з вершками. «Прибери ж ти тепер тут, – сказав Тарас Григорович, – а я зійду вниз». Він ніби відчув себе краще і хотів попрацювати. Художник рвався до улюбленої праці, спішив узятися до незакінченої гравюри. Він став спускатись по гвинтових сходах у майстерню, але раптом охнув і впав. Серце перестало битися…
